...Вона жалібно пищала, тріпотіла безпомічно крильцями, однак усі її зусилля були марними. Маленька пташечка не могла сама собі зарадити. Ще не минув тиждень, як вона вилупилася з яйця. На неї ще можна було казати не „вона”, а „воно”. Так, воно - жовтодзьобе пташеня. І ось це юне створіння вже захотіло вилетіти з гнізда вгору, вслід за батьками. І вилетіло, правда, не вгору, а вниз. Його зустріли не пухнасті, білі хмаринки, а тверда, чорна земля. Падіння було стрімким і приголомшливим. Та ось воно оговталось від удару і з здивовано побачило, що знаходиться не там, де уявляло, що все те, що згори здавалось маленьким, непримітним, тепер стало не просто великим, а величезним. І це лякало. Потрібно було звідси вибиратися, проте, виявилося, що воно не може не тільки підлетіти бодай метр над землею, а навіть по-справжньому відірватися від неї. Без допомоги не обійтися. Та де її взяти? Пташеня з переляку стало голосно пищати. Його почули. Першими, хто прилетів на допомогу, були батьки. Вони почали активно кружляти над ним і навіть сідати на землю біля нього. Та щось зробити практично не могли. Позліталися і сусіди, і знайомі. Всі кричали, пищали, кружляли над головою, але тим вереском лише розбудили дрімаючого на сонці чорного кота. Він підвівся, потягаючись, а потім повільно став наближатись до місця приземлення пташеняти. Птахи, намагаючись захистити жертву польотів, стали відважно нападати на чорного розбійника, та кіт не звертав на них уваги. Пташеняті здалося, що тепер для нього настав смертний час.
- Людина! Людина! - раптом зацвірінчали всі і кинулись врозтіч.
До дерева підходив молодий чоловік. Він здаля помітив якесь пожвавлення у траві й кота, що до когось підкрадався. Чоловік, наполохавши кота, підійшов ближче. Він помітив маленьке, безпомічне пташеня, яке жалібно підстрибувало, намагаючись кудись втекти, проте, плуталося у високій траві й увесь час падало. Його рухи ставали все повільнішими і повільнішими. Тож, коли незнайомець підійшов, пташеня, зовсім знесилившись, вже й не ворушилося, а з розпачем чекало на те, що станеться. Чоловік, нахилившись, узяв пташеня, в якого серце на ту мить завмерло від страху. Втім нічого не сталося. Чоловік, роздивившись навколо, помітив невисоко на гілці гніздечко. Обережно тримаючи в руці пташенятко, він поліз на дерево. Ці хвилини для пташеняти були найстрашніші, здавалося, що тепер вони обоє упадуть із дерева. У нього шалено билося серце, та знову нічого страшного не сталося. Чоловік обережно поклав його в гніздо.
„Рідний дім, мій дім. Який він чудовий” - думало пташеня.
„Все так, як у моєму житті - подумав чоловік. Колись я, можна сказати, випав із рідного гнізда, як те пташеня - пішов із батьківського дому. Думав, що політаю, але також упав донизу. Такий прекрасний з батьківського гнізда світ насправді виявився дуже жорстоким і підступним. Я падав все нижче і нижче. Тоді я став кликати на допомогу. За мене взялися батьки, їх знайомі і незнайомі люди, та все було марно. Всі вони не могли врятувати мене. Тоді на допомогу прийшов Той, Кого я раніше не знав та й не хотів знати. То Він мене тоді підняв, дав мені дім, подарував нове життя. Він врятував мене! Його називають Господом Ісусом Христом. І тепер я теж називаю Його своїм Спасителем.”
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 13111 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Николай хотя я украинка по национальности,по украиски не разумию. Мабудь тильки трошки. Вот весь мой украинский. Пожалуйста продолжайте писать по русски хоть не так получается как на укр. Помните и о нас, ведь у вас жизненные расс. которые многим помогают избежать ошибок.Спасибо.Ждем. Комментарий автора: Вика спасибо! Почти все украинские рассказы размещенные на сайте были написаны раньше год, и два, а некоторые и того больше. Они были для журналов на украинском языке. Сейчас я начал писать на русском, так-как те кому я их высылал открыли журналы и на русском. Ну и конешно же буду писать и "Для тебя" частично и на русском и на украинском. Просто я часто бываю в очень подавленном настроении из-за личной жизни и тогда ничего не клеится либо это сугубо личное. И все же Господь посылает и светлые дни. Одними из таких есть весточки что кому-то нужно написанное и мной по великой милости Божьей к не наилучшему из его слуг.
Удачи Вам! Милости и благословений от Господа!
Поэзия : 1) "Красавица и Чудовище" 2002г. - Сергей Дегтярь Это первое признание в любви по поводу праздника 8 марта Ирине Григорьевой. Я её не знал, но влюбился в её образ. Я считал себя самым серым человеком, не стоящим даже мечтать о прекрасной красивой девушке, но, я постепенно набирался смелости. Будучи очень закомплексованным человеком, я считал, что не стою никакого внимания с её стороны. Кто я такой? Я считал себя ничего не значащим в жизни. Если у пятидесятников было серьёзное благоговейное отношение к вере в Бога, то у харизматов, к которым я примкнул, было лишь высокомерие и гордость в связи с занимаемым положением в Боге, так что они даже, казалось, кичились и выставлялись перед людьми показыванием своего высокомерия. Я чувствовал себя среди них, как изгой, как недоделанный. Они, казалось все были святыми в отличие от меня. Я же всегда был в трепете перед святым Богом и мне было чуждо видеть в церкви крутых без комплексов греховности людей. Ирина Григорьева хотя и была харизматичной, но скромность её была всем очевидна. Она не была похожа на других. Но, видимо, я ошибался и закрывал на это глаза. Я боялся подойти к красивой и умной девушке, поэтому я общался с ней только на бумаге. Так родилось моё первое признание в любви Ирине. Я надеялся, что обращу её внимание на себя, но, как показала в дальнейшем жизнь - я напрасно строил несбыточные надежды. Это была моя платоническая любовь.
